Про розрив між усвідомленим і прожитим. Уявімо людину, яка приєдналася до спільноти, де пропагується певний спосіб життя — чи то клуб плавців, йога-центр або будь-яке інше середовище, в якому існує негласний кодекс цінностей. На першому етапі їй повідомляють правило: тут не курять, навіть таємно, навіть коли ніхто не бачить, не тому що це питання зовнішньої дисципліни, а тому що передбачається певне ставлення до себе і свого тіла. Людина формально погоджується, оскільки хоче

Іноді в житті настає такий період, у якому зникає сама можливість втечі — не в буквальному, фізичному сенсі, а в глибинному, екзистенційному вимірі, коли будь-які спроби змінити обставини, оточення, форми взаємодії зі світом, професійні траєкторії або навіть власні способи внутрішньої саморегуляції перестають приносити відчуття руху вперед, оскільки, попри зовнішні зміни, внутрішній зміст того, що відбувається, залишається незмінним, а людина знову і знову виявляє себе в тій

Апофеоз порожнечі. Як один геній серіалів вирішив скасувати суб'єкта — і скасував серіал. Серіал «Одна з усіх». починається як мрія продюсера і закінчується як філософський анекдот. У перших серіях він виглядає зухвало: світ заражений вірусом щастя, люди стають добрими, посміхаються, зникають конфлікти, а людство нібито стоїть на порозі нової еволюції. Камера серйозна, музика тривожна, обличчя значні. Все говорить: зараз буде велика думка. Великою думкою виявляється стара, я