Це завершальна, четверта частина. У третій ми дійшли до, мабуть, головної думки всього тексту. Від ситуативного порятунку до повноцінного життя. Людина повторює не стільки саме страждання, скільки певний спосіб бути собою, усередині якого страждання займає стійке місце. Партнер тоді потрібен не просто як кохана людина, а як опора для звичного образу себе: сильного рятівника, самовіддано люблячого, несправедливо скривдженого. І розставання означає вже не лише втрату іншого. Т